Казка «Дід і баба»

Казка запісана ад Новік Ганны Іванаўны, 1902 года нараджэння, в. Пескі.

Жылы  собі  дід  з  бабою. Надышло  свято  Вэлыкдэнь. Закололы  воны  свыню. Посолылы  сало  і  мнясо,  зложылы  ў  кубэлец. А  дід  буў  скуповатый. Пошкодоваў  вун  сала  і  мняса  для  бабы. Посварыўся  з  ею  і  выгнаў  з  хаты. Завязаў  кішкамі  двэры  і  остаўся  сам  у  хаті. А  баба  осталась  на  дворы. І  надумалася  вона  пойты  ў  ліс. Доўго  ішла  по  лісі  і  натрапыла  на  маленькую  хатку. Зайшла  вона  ў  сэрэдыну  і  сумілася. Піч  у  хаті  з  масла  зроб’яна,  стул  і  лаўкі  з  сыру,  стіны  оладкамі  обліп’яны.  Одколупала  вона  кусочок  сыру  од  лаўкі, масла  з  пэчы,  оладка  со  стіны, поіла , прылэгла  отдыхнуты,  хутко  і  заснула. Под вэчор  прыйшлы  козы  з  пашы. Баба  іх  напоіла, подоіла.  Так  і  осталась  вона  жыты  з  козамы.

         Прошло  пару  місяцуў. Зануділася  баба  по  дідові. Хочэцца  юй  побачыты,  як  дід  жывэ  сам. І  надумалася  сходыты  до  діда. Узяла  з  собою  масла,  сыру, молока  і  пошла. Выйшла  рано-рано,  шчэ  темно  на  дворы  було.  Мынула  ліс,  подышла  до  сэла. Бачыть: у  дідовой  хаті  дым  з  комына  ідэ. Дід  у  пычы  топыть. Подышла  до  хаты, заглянула  ў  окенцэ.  Дід  стоіть  коло  пэчы  і  варыть  сніданне. Постукала  ў  двэры,  алэ  ныхто  ны  одчыныў. Тоды  вона  залізла  на  стрыху  і  заглянула  ў  комын. А  дід  у  гэтый  час  высунуў  горшок  з  пэчы  і  помішвае  крышаны. Покоштоваў  крышаны  дай  кажэ:

Сало  і  мнясо  кончылося,  а  крышаны  нышчымны  зусім  ны  смачны. 

Пошкодовала  баба  діда  і  скінула  ёму  ў  горшок  кусочок  масла. Побачыў  дід, шчо  нішчо  ў  горшок  упало,  і  давай  боўтаты  ложкою  ў  горшку.  Ныц  ны  найшоў,  оно  скалкі  тлушчу  пойшлы  по  воді. Покоштоваў  дід  крышаны  і  кажэ:

Э,  то  нішчо  і  посмачнійшало.

Заглянуў  у  комын  і  просыть:

Воронка, воронка, шчэ  раз  капны.

Кінула  баба  ішчэ  одын  кусочок  масла.  Здывоваўся  дід, на  двур  выйшоў. Аж  бачыть:  баба  на  стрысі  сыдыть. І  давай  казаты:

Ой,  бабко,  ой  моя  хорошынька,  ходы  ў  хату. Злізла  баба  со  стрыхі,  зайшла  ў  хату. Посадыў  дід  еі  за  стул,  достаў  горшок  з  пэчы,  на  стул  поставыў. А  баба  положыла  сыр,  масло. Поснідалы  воны  і  пытае  баба  ў  діда:

Як  тобі  тут  жывэцца  одному?

Благо  жыву,  бабко,  збідніў  зусім,  навэть  хліба  ныма  ў  хаті,   кажэ  дід.

То  ходім  до  мэнэ  жыты,  просыть  баба.

Добрэ, согласыўся  дід.

І  пойшлы  воны  ў  козіную  хатку.

Прыйшлы воны  ў  козіную  хатку. Прыйшлы  дід  з  бабою  пузно,  козы  ўжэ   булы  дома. Управылася  баба  по  хозяйству,  накормыла  діда, і  леглы  спаты.  А  дід  усэ  ворочаецца,  ны  можэ  заснуты.  Мусыть  об’іўся  дід,  сопсоваўся  ў  ёго  жывут.  Бурчыть  у  жывоті, колэ  ў  бокі. Вун  то  на  двур  ідэ,  то  з  двора  ў  хату.  Розозлыўся  козёл, шчо  той  спаты  мішае,  і  давай  діда  рогамы  быты. Злякаўся  дід,  схватыў  своі  манаткі  і  давай  утікаты. А  козел  за  ім. Еле  дід  добіг  до  свэі  хаты.  А  баба  осталася  коло  козэй  жыты.  І  тэпэр  жывэ-пожывае,  добра  нажывае.  Вот  вам  казка,  а  мні  міска  масла.

Автор записи: Admin

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *